?

Log in

No account? Create an account
Сергей Жадан - stogarov — LiveJournal

> Recent Entries
> Archive
> Friends
> Profile

August 29th, 2019


Previous Entry Share Next Entry
12:01 pm - Сергей Жадан
***
Откуда ты, птичья стая, в черный крашена цвет?
- Мы, капеллан, жители города, которого нет.
Принесли сюда смирение и усталость.
Скажи своим, пусть не стреляют, там никого не осталось.
Город наш стоял на реке.
У каждого теперь чемодан в руке.
В чемодане у каждого пепел, собранный под прицелом.
Даже в снах наших пахнет теперь горелым.
Звонкими и беззаботными были женщины местные.
Ночью их пальцы доставали до бездны.
Источники в городе были глубокие, словно жилы.
Церкви - просторными. Мы сами их и спалили.
Лучше всего о каждом из нас скажут надписи на могиле.
Мы хотим, чтобы с нами просто поговорили.
Подари нам свою любовь, капеллан, верни нам ее опять.
Тебя же учили исповедывать и причащать.
Зачем сожгли наш город, скажи свое слово.
Ну, это хоть без умысла злого?
Скажи, что хоть кого-то накажут за этот весь страх.
Скажи хоть что-то, чего не говорят в новостях.

- Хорошо, расскажу вам, что такое утрата.
Конечно, всех виноватых достойная ждет расплата.
И невиновных тоже накажут.
И тех, кто совсем не при чем, также.
Почему именно вы оказались средь темных потоков?
Внимательнее следовало читать книги пророков.
Внимательнее адские обходить пещеры.
Для мирянина главное - не видеть в действиях символа веры.
Помните, что у пророков сказано про терпенье и боль,
про птиц, что на город сыплются, точно черная соль?
С этого утраты начинаются. В конце - совсем худо.
Даже рассказывать вам не буду.
Меж нами разница - как меж гласными и согласными. Только всего.
Каждый готов принять смерть, если она не его.
Никто не минует расплаты на этом свете.
Всегда так говорю, когда нечего больше ответить.
Об искуплении - тут все довольно туманно, в целом.
И я не знаю, где вам жить и что делать.
Говорю общие вещи про добро и про зло.
Если б вы только знали, как всем нам не повезло.

с украинского


***

Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
– Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.
Наше місто було з каменю та заліза.
У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.
У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.
Тепер навіть у наших снах пахне горілим.
Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні.
Їхні пальці вночі торкались безодні.
Джерела в місті були глибокі, наче жили.
Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.
Найкраще про нас розкажуть могильні плити.
Можеш із нами просто поговорити?
Даруй нам свою любов, стискай лещата.
Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.
Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.
Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.
Скажи, принаймні, що буде покарано винних.
Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в
новинах.

– Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.
Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.
І невинних вона, до речі, теж чекає потому.
Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.
Чому саме ви потрапили до темних потоків?
Потрібно було уважніше читати книги пророків.
Потрібно було оминати пекельні діри.
Для мирянина головне – не бачити в дії
символи віри.
Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,
про птахів, які падають на міста, мов каміння?
Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.
В кінці – там взагалі погано, не буду навіть
розповідати.
Яка між нами різниця? Як між приголосними й
голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого
сказати.
Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю, де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.

(Leave a comment)


> Go to Top
LiveJournal.com